Кіотський протокол

Що таке Кіотський протокол?

Кіотський протокол є міжнародною угодою до Рамкової конвенції ООН і встановлює обов’язки на зниження викидів парникових газів для розвинених країн та країн з перехідною економікою (країни Додатку 1). В сукупності за протоколом усі країни Додатку 1 повинні знизити викиди парникових газів на 5% від рівня викидів в 1990р. в період 2008-2012 рр.

Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату

Яка роль України в вирішенні глобальної проблеми?

Україна ратифікувала Кіотський протокол у 2004 році із зобов’язанням не перевищити до 2012 року обсягу викидів, що мала в 1990р. Реальні викиди на 2004 становили лише 45% від обсягу 1990р.

Навіть з таким зниженням, на 2005 рік за викидами парникових газів Україна входить в двадцятку найбільших забруднювачів планети, несучи певну відповідальність перед світовою спільнотою за негативні наслідки від зміни клімату.

Що таке гнучкі механізми Кіотського протоколу?

Країни, що взяли на себе зобов’язання на зниження можуть досягнути їх шляхом впровадження заходів в своїх країнах. Додатково вони можуть виконувати проекти в інших країнах, зараховуючи зниження викидів парникових газів собі. Парникові гази носять глобальний негативний характер, тому не має значення де саме відбулися зниження.

Такі проекти називаються (1) «механізмом чистого розвитку», якщо вони виконуються в країнах, що розвиваються та (2) «спільного впровадження», якщо виконуються в інших країнах, що також взяли зобов’язання на зниження викідів за Кіотським протоколом. Такі проекти є економічно вигідними обом країнам: підприємства, що приймають проекти отримують часткове фінансування за рахунок продажу знижень викидів, а країни/підприємства, що купляють мають економічну вигоду, бо на досягнення ще більшої енергоефективності на їх підприємствах потрібно докласти більших фінансових затрат.

(3) Третім гнучким механізмом є міжнародна торгівля квотами. Якщо країна перевиконала свої зобов’язання за Кіотським протоколом і досягла більшого зниження викидів, то вона може продати їх іншій країні. В реальності, країни що мають квоти (набільше у Росії, України, Білорусі, Польщі, Румунії) досягли їх не за рахунок цілеспрямованої політики урядів, а за рахунок спаду та реструктуризації економіки після 1990 року. Такі квоти ще називають «гарячим повітрям». Громадські організації виступають проти продажу «гарячого повітря», тому що на глобальному рівні це не призведе до додаткового зниження викидів парникових газів.

Як працюють гнучкі механізми в Україні?

Потенціал механізму спільного впровадження оцінюється експертами в 130 млн. тонн знижень СО2е на рік3 (для порівняння у 2004 році загальні викиди СО2 в Україні становили 425 млн. тонн СО2) із залученням понад 3 мільярдів євро на реалізацію проектів за період 2008-2012 рр. За механізмом спільного впровадження в Україні попередньо ухвалено приблизно 140 проектів, а 30 на заключній стадії затвердження, деякі проекти вже реалізуються. Зараз ціна 1 тонни СО2 для українських підприємств коливається в межах 5-7 євро. Серед проектів: утилізація шахтного метану, комбіноване виробництво тепла та електроенергії, енергозбереження, розвиток альтернативних джерел енергії, збор метану з полігонів твердих побутових відходів, зміна технології виробництва цементу, відновлення систем теплопостачання тощо.

Як працює в Україні механізм міжнародної торгівлі квотами?

На весні 2008 року Україна продала Японії 30 млн. квот на суму 300 млн. доларів США. Також заплановано 30 млн тон продати Японії наступного року. Протягом 2009 року Україна намагался продати ще 450 млн тон різним новоствореним приватним структурам: 100 млн Швейцарській компанії Dighton Carbon; 50 млн тон Новозеландській Tawhaki International та 300 млн Лондонському відділенню Японського інвестиційного банку Намура. Остання пропозиція все ще обговорюється.

Проблема механізму міжнародної торгівлі квотами – відсутність жодних правил на рівні Кіотскього протоколу щодо звітування та прозорості використання коштів, а тим паче їх цільове витрачання. Тобто уряд може продати величезну кількість квот без користі ні для народу України, ні для вирішення проблеми зміни клімату.

Лише угоди укладені напряму з урядами інших країн несуть певні норми відповідальності та цільового призначення коштів. Такі вимоги диктуються покупцем квот, тому що це кошти платників податків, які не хочеться і не дозволено витрачати безвідповідально.

Отже, в угоді з Японією прописано що кошти можуть бути використані тільки на проекти, які спрямовані на зменшення викидів парникових газів в рамках так званої схема зелених інвестицій. Хоча процес обрання проектів за схемою зелених інвестицій повинен бути прозорий, на низку запитів від екологічних організацій на які проекти пішли кошти і які плануються скорочення викидів отримується відповідь «конфіденційна інформація». Сам процес прийняття державних процедур розподілу коштів проходив непрозоро, низка постанов ніколи не була оприлюдненою.

В Жовтні 2009 року Україна подала пропозицію до секретаріату конвенції разом з Республікою Білорусь та Росією про те, що ці країни не повинні звітуватися в секретаріат конвенції про використання коштів на проекти скорочення викидів. По-перше, немає жодних обгрунтувань на такі вимоги. По-друге, уряди бояться, що наявність правил міжнародної звітності – це шлях змусити їх сумлінно використовувати кошти.

Як багато Україна може продати квот?

Пропозиція на ринку квот більша ніж попит, а за відсутності в Україні плану заходів зниження викидів парникових газів та прозорого управління коштами, бажаючих країн-покупців в майбутньому може і взагалі не знайтись. Внутрішня політика країн, що є потенційними покупцями не дозволяє купити „пусті” квоти, а лише зафіксовані зниження викидів парникових газів, що є результатом певних заходів.

За виключенням обовязкового резерву надлишок національної квоти на продаж становитеиме близько 1000 млн. тон еквиваленту СО2. за весь період дії Кіотського Протоколу. В залежності від коливань ціни на одиницю встановленої кількості викидів парникових газів на вуглецевому ринку Україна має можливість протягом 2008-2012 років додатково отримувати від продажу квот від 0.2 до 2.8 млрд. євро щорічно.

Торгівля квотами передбачена у Кіотському протоколі, який закінчує свою дію у 2012 році. Йому на зміну повинна прийти нова Копенгагенська угода. Існує велика вірогідність, що квоти з попередніх періодів виконання зобов’язань не будуть перенесені у нову кліматичну угоду. До того ж у перенесенні квот найбільше зацікавлені лише Україна, Білорусія, Росія. На противагу багато країн світу виступають проти перенесення квот, так як скорочення в цих країнах відбулися не за рахунок дій урядів, а за рахунок спаду економіки.

Чи можна вважати Кіотський протокол ефективною угодою, тоді як найбільші забруднювачі його не ратифікували?

Так, – Кіотський протокол є єдиною міжнародною угодою, що змушує країни вкладати кошти в політику та заходи зниження викидів парникових газів. За допомогою гнучких механізмів (чистий розвиток та спільне впровадження) було зареєстровано проектів з обсягом знижень викидів парникових газів більше ніж на 1 мільярд тон СО2е.

- Незважаючи на відсутність міжнародних зобов’язань і Індія, і Китай, і Бразилія активно впроваджують заходи з енергоефективності, розвивають відновлювані джерела енергії. Більше того, хоча, сукупно їх викиди є значними і продовжують швидко зростати, в перерахунку на 1 людину – викиди в цих країнах мізерні і багато людей не мають доступу до базових потреб: електроенергії, очищеної води, тощо.

- Адміністрація Буша не ратифікувала Кіотський протокол не тому, що ставила під питання наукові докази про вплив людини на клімат, а тому що це створить нерівні умови для підприємств США та великих країн що розвиваються (Китай, Індія). В той самий час, деякі штати та міста беруть власну ініціативу на зниження викидів парникових газів і є сподівання, що з перевиборами в США зміниться і відношення до протоколу. З приходом нового президента та зміни політики США може стати учасником нової угоди, що буде підписана у Копенгагені у 2009 році.

Що відбуватиметься по завершенню першого звітного періоду Кіотського протоколу?

З травня 2006 року на міжнародному рівні почалися переговори щодо нової кліматичної угоди. Фінальний раунд переговорів відбудеться на почутку грудня 2009 року у Копенгагені.

Яку офіційну мету зі скорочення парникових газів встановила Україна?

В тексті проекту офіційної позиції України на міжнародні кліматичні переговори пропонується взяти зобов’язання щодо такого рівня викидів парникових газів, який на період до 2020 року не перевищуватиме 80% від рівня базового 1990 року.

Що насправді означає мета України зі скорочення викидів парникових газів?

Базовим роком у Кіотському протоколі є 1990 рік, від якого відштовхуються у розрахунках всі країни. В 90ті роки в України відбувся різкий спад розвитку економіки, що призвело до зменшення викидів парникових газів.

На сьогодні викиди в Україні складають лише 45% від рівня 1990 року, що сталося внаслідок спаду виробництва та реструктуризації економіки.

Офіційна мета скоротити викиди на 20% до 2020 року фактично означатиме ріст викидів парникових газів на 70% від сьогоднішнього рівня. З цього слідує, що Україна планує тільки нарощувати викиди парникових газів, в той час як інші країни докладають зусиль з їх скорочення. Така позиція України на міжнародних переговорах ніяк не обґрунтована урядом.

В той же час за даними на 2007 рік Україна входить в 20-ку найбільших забруднювачів світу викидами СО2.